Teacher of English Nataliya Nazarenko

Назаренко Наталія Олексіївна

учитель іноземної мови

Золотоніської спеціалізованої школи № 2

інформаційних технологій

ПРОФЕСІЙНЕ ЗРОСТАННЯ МАЙСТЕРНОСТІ ВЧИТЕЛЯ В УМОВАХ ВПРОВАДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОГО СТАНДАРТУ

У сучасному інформаційному суспільстві швидко змінюються вимоги до професійної майстерності вчителя, знань випускників шкіл та до української освіти в цілому. Згідно Державного стандарту надважливою сьогодні є формування інноваційної, компетентної особистості.  Основними характеристиками такої особистості є: відкритість новому досвіду; внутрішня свобода; емоційна стабільність та стресостійкість; адекватна самооцінка; рефлективність; спонтанність; позитивне мислення; інноваційний потенціал особистості. Сформувати сучасну компетентну особистість може лише сучасний учитель, майстерність якого в умовах змін лише зростає.

Нова школа сьогодні потребує нових педагогів. Інноваційна діяльність педагогів стає на сьо­годнішній день основним напрямом реалізації модернізаційних реформ в освіті й одним із сут­тєвих напрямів переходу до моделі інноваційного розвитку України в цілому. Вимоги, висунуті до вчителів відповідно до Державного стандарту, містять інноваційні компоненти на основі компетентнісно-орієнтованого підходу.

Сучасний учитель повинен уміти сам і навчити учнів твор­чо опановувати знання, застосовувати їх у кон­кретних навчальних і життєвих ситуаціях, кри­тично осмислювати здобуту інформацію, володіти вміннями й навичками саморозвитку, самоана­лізу, самоконтролю та самооцінки. Учитель має оволодіти всіма складовими професійної компе­тентності, зокрема когнітивно-технологічною, методичною, комунікативно-ситуативною, ауто-психологічною, кооперативною, валеологічною, загальнокультурною тощо, а також способами мотивації діяльності, навичками формування необхідних компетенцій для здійснення профе­сійного самовдосконалення на засадах компе­тентнісного підходу.

Конкурентоспроможність учителя на ринку праці визначається обсягом компетенцій у сфері професійної діяльності, залежить від рівня ква­ліфікації, педагогічного досвіду, майстерності, професійно значущих якостей особистості.

В оволодінні педагогічною майстерністю можна виокремити кілька рівнів:

     - елементарний – наявні окремі якості професійної діяльності: володіння знаннями для виконання педагогічних дій, предметом викладання; продуктивність навчально-виховної діяльності є низькою;

     - базовий – володіння основами педагогічної майстерності : педагогічні дії гуманістично зорієнтовані, стосунки з учнями і колегами розвиваються на позитивній основі, добре засвоєно предмет викладання, навчально-виховний процес організовано методично впевнено і самостійно;

     - досконалий – чітка спрямованість дій учителя, їх висока якість, діалогічна взаємодія у спілкуванні, учитель самостійно планує і організовує свою діяльність на тривалий проміжок часу, маючи на меті розвиток особистості школяра;

     -   творчий – ініціативність і творчий підхід до організації професійної діяльності, учитель самостійно конструює оригінальні педагогічно доцільні прийоми взаємодії, діяльність будує, спираючись на рефлективний аналіз, сформовано індивідуальний стиль професійної діяльності.

     Основою педагогічної майстерності є професійні знання, які забезпечують глибину, грунтовність, поміркованість дій, відображають рівень теоретичної підготовки власне з предмета та методики його викладання, а також із педагогіки, психології.

     Як ми зазначали, поняття професійної майстерності тісно пов’язане з педагогічною творчістю. В.О.Сухомлинський визначав педагогічну творчість як особливу галузь педагогічної науки, що займається виявленням закономірностей формування творчої особистості. Інші ж учені (В. Кан-Калик, М. Никандров, Л. Рувинський ) розглядають педагогічну творчість як пошук учителем нових рішень у постановці нових завдань, застосування нестандартних прийомів діяльності. І, нарешті, педагогічний словник визначає педагогічну творчість як оригінальне та високоефективне вирішення вчителем навчально-виховних завдань, збагачення теорії та практики виховання і навчання.

     Поняття педагогічної творчості включає в себе творчу педагогічну діяльність учителя і творчу навчальну діяльність  учня в їхній взаємодії та взаємозв’язку, тобто педагогічна творчість – це особистісно орієнтована розвивальна взаємодія вчителя та учня, яка зумовлюється певними психолого-педагогічними умовами і забезпечує подальший творчий розвиток особистості і рівня творчої діяльності вчителя. Інакше кажучи, ефективність формування творчої особистості учня напряму залежить від творчої діяльності педагога, його професійної майстерності. Добре відомо, що навчити творчості може тільки творча особистість, яка наділена яскраво вираженими креативними рисами, розвинутою творчою уявою, фантазією та інтуїцією, схильністю до педагогічних інновацій, розвиненістю продуктивного мислення, здатністю до комбінування, свободи асоціацій. Творчий педагог створює в класі атмосферу, що передбачає схвалення, підтримку пошукової активності учнів, ініціативи, оригінальності та самостійності у вирішенні навчальних завдань, розробку і конструювання нових форм навчальної взаємодії, широкого застосування інтерактивних технологій навчання, спрямованих на розвиток творчої особистості.

     Як зазначає дослідник проф. В. Загвязинський: „Навчити творчості вчителя можна й необхідно...”, а Платон у свій час сказав: „ Майстрами не народжуються, ними стають”. Тривалий час побутувала думка, що здатність до творчості, іншими словами, творчі здібності, це щось на кшталт вроджених рис, вони або є, або їх немає. І коли йшлося про творчість, то завжди поряд уживалося дієслово „розвивати”. Сучасні наукові дослідження спростовують цю думку і наголошують, що творчість можна не тільки розвивати, творчості можна й навчати. Так, зокрема, вчені В. Андрєєв, А. Бертон, Л. Виготський, Г. Костюк, С. Рубінштейн та ін. наголошують, що навчання творчості і продуктивного мисленню можливе, воно зумовлене дією „механізму переносу”, тобто вправляння в творчій діяльності в одній галузі може бути перенесене на іншу галузь.

     Навчання ж педагогічної професійної творчості зумовлене, насамперед, дією „механізму наслідування”, основний принцип якого полягає в тому, що наслідування творчої діяльності в процесі підвищення професійної компетентності переходить у власну творчість

     Учительська професія поєднує в собі дві спеціальності. Кожен учитель є спеціалістом з того предмета, який він викладає, і, крім того, -  педагогом-вихователем. Невипадково Л. Толстой рекомендував учителеві глибоко знати і любити свій предмет, щоб знаннями виховувати учнів. Знання чинять позитивний виховний  вплив на учня тільки за певних умов: коли вчитель зуміє створити на уроці відповідний емоційний настрій, впливаючи не тільки на розум, а й на емоційну сферу учнів; коли учні усвідомлять необхідність у знаннях не тільки на сьогодні, а й для майбутнього.

     Професійним обов’язком учителя є постійне підвищення кваліфікації, удосконалення професійної компетентності.

Рівень професійної компетентності вчите­ля — це його знання, вміння, особистий до­свід. Бути компетентним означає бути здатним мобілізувати в певній ситуації отримані знання й досвід. Але професійна компетентність учителя потребує постійного розвитку й удосконалення.

На сьогодні виокремлюють  такі ключові компоненти професійної компетентності.

1. Інформаційна компетентність, яка передбачає володіння інформаційними технологіями, уміння опрацьовувати різні види інформації. Серед них уміння й навички роботи з друкованими джерелами, уміння здобувати інформацію з інших джерел, переробляти її відповідно до цілей і завдань педагогічного процесу.

2. Комунікативна компетентність - це вміння вступати в комунікацію (спілкування), бути зрозумілим, спілкування без обмежень. Ці вміння допомагають зрозуміти інших (учнів, викладачів, батьків).

3. Продуктивна компетентність - це вміння працювати, отримувати результат, ухвалювати рішення та відповідати за них. Більшість науковців серед ключових компетенцій викладача на перше місце ставить саме продуктивну компетентність.

4. Автономізація на компетентність - це здатність до саморозвитку, творчості, самовизначення, самоосвіти, конкурентоспроможність. Адже викладач перш за все вчиться сам, це вічний учень.

5. Моральна компетентність - це готовність, спроможність і потреба жити за традиційними моральними нормами.

6. Психологічна компетентність - це здатність використовувати психологічні засоби навчання в організації взаємодії в освітній діяльності.

7. Предметна компетентність, до змісту якої входить володіння певними засобами навчання у сфері навчального процесу (спеціальність). Це сукупність умінь і навичок, необхідних для стимулювання активності як окремих учнів, так і колективу в цілому. До неї входять уміння вибирати правильний стиль і тон у спілкуванні, управляти їх увагою, темпом діяльності.

8. Соціальна компетентність - це вміння жити та працювати з оточуючими.

9. Математична компетентність - це вміння працювати з числом, числовою інформацією.

10. Особисті якості викладача (це теж одна з найголовніших складових професійної компетентності) - доброзичливість, чуйність, урівноваженість, витонченість, толерантність, рефлексія, людяність [5; 24]

Слово "професіоналізм" походить від слова "професія". Вже навіть на цьому рівні визначення етимології слова з'ясовується, що воно вказує на певний рівень спеціалізації людини у роботі за обраним фахом. Дуже щільно до поняття "професіоналізму" наближається поняття "компетентність". Втім, професіоналізм є більш широким поняттям. Його можна окреслити як особливий тип поведінки, властивий людині, яка займається тією чи іншою справою [1; 1007].

Серед усіх якостей, якими наділена людина, кілька можна назвати рисами професіонала:

·         ефективність результату діяльності;

·         володіння спеціальними знаннями та вміннями;

·         здатність до творчості (креативність);

·         відповідальність за свою діяльність;

·         свідомість діяльності;

·         наявність певної професійної етики.

Як бачимо, професіоналізм включає у себе компетентність як складову частину, тому що компетентність – це тип організації знань, який дозволяє ефективно діяти. Ні про свідомість діяльності, чи усвідомлення її наслідків, ні тим більше про етику діяльності тут не йдеться. Відповідно у кожній професії формується певне підґрунтя для розвитку професіоналізму та професійних відносин. Професія викладача не є виключенням.

Щоб розвивати педагогічну майстерність, вчитель повинен постійно самовдосконалюватися, адміністрація ж школи має впроваджувати нові форми, методи та прийоми роботи з педагогічними кадрами.

Одним з найбільш ефективних засобів підвищення професійної компетентності вчителя є самоосвіта. Професійна самоосвіта педагога – свідома діяльність з удосконалення своєї  особистості як фахівця: адаптування своїх індивідуальних неповторних якостей до вимог педагогічної діяльності, постійне підвищення професійної компетентності та неперервне вдосконалення якостей своєї особистості. А оскільки навчити самого себе значно складніше, ніж когось, вона передбачає методичний супровід. Він має бути багаторівневий і обов’язково – поступовий.

Основними напрямками, в яких педагог повинен вдосконалюватися і займатися самоосвітою є:

·      професіональні (предмет викладання);

·      психолого-педагогічні (орієнтовані на учнів і батьків) ;

·      психологічні (спілкування, мистецтво впливати, лідерські якості);

·      методичні (педагогічні технології, форми, методи і прийоми навчання);

·      правові ;

·      естетичні ;

·      політичні;

·      інформаційно-комп’ютерні технології;

·      охорона здоров’я.

     Професійна компетентність учителя складається з компетенцій – кваліфікаційних характеристик педагога, що визначають стиль його роботи, спосіб досягнення професійної мети. До них входять:

·      Спеціальна компетентність (забезпечення результативності та якості своєї роботи, здатність до саморозвитку – творчість, конкурентоспроможність на ринку праці).

·      Методична компетентність (робота над проблемою, конспекти уроків, методи, прийоми, форми роботи з різними групами учнів, участь у конкурсах, у роботі НМК, виступи, публікації)

·      Комунікативно-ситуативна компетентність (моральне задоволення від спілкування)

·      Інформаційно-технологічна,уміння роботи з комп'ютером, використання схем, діаграм, таблиць, ТЗН. (Учителі спеціалізованої школи № 2 інформаційних технологій стовідсотково володіють комп’ютером. Нещодавно у школі було проведено анкетування з питання використання учителями інформаційно-комунікаційних технологій. 100 % респондентів сказали, що навчання з мультимедійними засобами набагато цікавіше за традиційне; 80% учнів стверджують, що вчителі школи використовують ІКТ щоуроку, 84 % учнів підтверджують, що кожного дня вчителі використовують комп’ютер на уроці як засіб наочності, 90 % школярів зауважують, що вчителі-предметники володіють комп’ютером краще, ніж самі опитувані)

·      Аутопсихологічна компетентність (уміння бачити недоліки в своїй роботі прогнозувати проект власного психологічного розвитку)

·      Валеологічна компетентність (уміння забезпечити власний здоровий спосіб життя і здоров'язберігаючу функцію під час навчально-виховного процесу)

·      Загальнокультурна (інтелігентність, толерантність, ґречність, повага до себе і оточуючих).

·      Аналітико-прагматична.

·      Шляхи удосконалення професійної компетентності учителя.

·      За допомогою діагностичних процедур визначення можливостей, перспектив, чинників, які перешкоджають досягненню мети.

·      Самоосвітня діяльність (курси підвищення кваліфікації, рефлексія, виявлення і впровадження продуктивних технологій в навчально- виховний процес.

·      Відвідування уроків методистів, колег.

·      Участь у конкурсах, майстер-класах, семінарах, конференціях, дискусіях, творчих мостах.

·      Складання плану удосконалення професійної компетентності.

·      Створення власної бази кращих сценарії уроків, цікавих прийомів, знахідок.

·      Кооперативна професійна діяльність з колегами.

·      Творче портфоліо учителя  (У Золотоніській спеціалізованій школі № 2 інформаційних технологій самовдосконалення та самоосвіту вчителя, ріст його компетенцій можна прослідку вати через сайт «Портфоліо учителя» http://portfolio-zolosit.ck.ua/. Сайт створений як своєрідна база доробків найкращих вчителів школи. Саме тут творчо мислячі вчителі школи можуть поділитися з колегами своїми напрацювання, методичними інноваціями, виступами на конференціях і семінарах, здобутками та перемогами, описом власного педагогічного досвіду, громадською діяльністю. За допомогою сайту можна прослідкувати зміну у професійні майстерності учителя.).

·      Ведення щоденників саморефлексії.

·      Консультування, робота з наставником (На базі Золотоніської школи № 2 інформаційних технологій діє школа Професійного зростання педагогів, де вчителі та молоді педагоги збагачують свої теоретичні знання, щодо методики викладання предметів, опрацьовують нормативні освітні документи та акти, мають змогу виконувати практичні роботи, які допомагають покращити якість уроку, аналізують уроки колег).

·      Виконання індивідуальних завдань.

·      Оприлюднення індивідуальних наробок.           

Не менш важливою для майстерності педагога та росту його професійної компетентності є модель спілкування педагогів з дітьми. Від вибору моделі залежить авторитет педагога, ставлення дітей до нього, рівень якості знань школярів. Виокремлюють такі моделі:

·      Учитель “Я – сама” (головний ініціатор учнівського процесу, але знищує всі форми учнівської ініціативи).

·      Учитель ”Китайська стіна” (виставляє дистанцію між собою і учнями, головне завдання – повідомити, а не навчити).

·      Учитель “Тетерук” (чує тільки себе, не налаштований на учнів).

·      Учитель “Ангел” (не нервує, не критикує, встановлює з усіма дружні стосунки).

·      Учитель “Шоу -мен”(урок нагадує спектакль, а результати мінімальні).

·      Учитель “Тиран” (Я – цар і Бог).

·      Учитель “Товариш” (переважають дружні стосунки, але спілкування втрачає діловий контекст і набуває особистісного характеру).

·        Учитель “Робот” (діє на основі надуманого алгоритму, не звертаючи увагу на обставини, що потребують змін при спілкуванні. Наприклад, не підемо на перерву, якщо не виконаємо вправу).

·      Учитель “Гамлет” (характеризується постійними сумнівами, не має чіткої позиції, захищається чужим авторитетом)

·      Учитель “Локатор” (спрямовує роботу на одну групу дітей – сильних, слабких або обдарованих).

        Немає жодного вчителя, який не прагнув би до вершини педагогічної майстерності у своїй професії. Адже майстерність – знаряддя, без якого не можливі високі результати діяльності вчителя, її ефективності і якості.

Педагогічну  майстерність набувають в досвіді, у повсякденній праці. В сукупності з цією ідеєю діяльність припускає ціле направлену зміну навколишнього світу, являється основним фактором формування і розвитку особистих і професійних якостей людини. Але це не означає, що будь-який досвід стає джерелом професійної, а також педагогічної майстерності. Таким джерелом виявляється тільки праця. Причиною постійних невдач, помилок і низьких результатів праці вчителів часто виявляється нерозуміння ними змісту своєї професійної діяльності. Головним об’єктом професійно-педагогічної діяльності вчителя є учень, а її предметом є формування духовного світу школяра. Навчальний процес займає провідне місце в системі навчально-виховної роботи.

Список використаної літератури

1.   Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.

2.   Гендина Н.И., Колкова Н.И., Скипор И.Л. Информационная культура личности: диагностика, технология формирования: Учебно-методическое пособие. Ч.1. – Кемерово: КемГАКИ, 1999. – 146 с.

3.     Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти // Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. – 2004. – № 1 – 2. – С. 5 – 60.

4.  Дружилова С.А. Этапы формирования профессиональной компетентности // Непрерывное образование как условие развития творческой личности: Сб. мат. Фестиваля педагогического творчества, 28–29 августа 2000 г. – Новокузнецк: ИПК, 2001. – С. 32 – 36.

5. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Під заг. ред. О.В. Овчарук. – К.: «К.І.С.», 2004. – 112 с.

6.  Пересторонина И.Л. Особенности формирования профессиональной компетентности будущего викладача при изучении второго иностранного языка // Научное исследование и российское образование: идеи и ценности 21 века. Материалы 6-й междисциплинарной научно-практической конференции аспирантов и соискателей 3–4 апреля 2003 года / Сост. Н.В. Фанькина. – М.: АПК и ПРО, 2003. – С. 177 – 181.