Назаренко Н.О.
учитель іноземної мови
Золотоніської спеціалізованої
школи № 2
інформаційних технологій
СУЧАСНА ДИТИНА ТА МЕДІАКУЛЬТУРА
Поколінню дітей, яке зараз є школярами, судилося жити в епоху інформаційних
змін. Кардинальна трансформація інформаційного простору якісно змінює не лише
усі сфери буття соціуму, а й потребує нової людини – компетентної особистості,
здатної до інноваційного мислення. Користування засобами масової інформації.
Інтернет-порталами та ресурсами як допомагають сформувати у дітей нестандартне
інноваційне мислення, так і заважають розвиватися дитині без зовнішніх чинників
на підсвідомість.
Постановка проблеми. Тому основною проблемою можна вважати доцільне
використання школярами медіа-ресурсів у сучасному інформаційному просторі. Інтернет-портали,
сайти та в цілому медіапростір, надзвичайно бурхливо розвиваються, даючи
сучасній молоді можливості для розваг і спілкування. Важливо, щоб природа медіапорталів
відповідала психологічним особливостям школяра, оскільки там не завжди
створюються здорові умови для дітей і підлітків. Задля вирішення цієї проблеми
потрібно формувати у молоді поняття «медіакультури». Щоб сам учень міг
фільтрувати інформацію знайдену у ЗМІ та інтернет-середовищі, чітко розумів для
чого йому та чи інша інформація, адекватно поводився в інформаційному
середовищі, ефективно взаємодіяв з мас-медіа.
Аналіз останніх досліджень та
публікацій.
Аналізом специфіки медіакультури та її впливу на соціум у ХХ столітті
займалися такі зарубіжні дослідники, як Р. Арнхейм, А. Базен, Р. Барт, Д. Белл,
В. Беньямін, Ж. Дельоз, М. Маклюен, Г. Маркузе, Х. Ортега-і-Гассет, Ч. Пірс, Д.
Соссюр, Е. Тоффлер, М. Кастельс, Ю. Кристева, К. Леві- Стросс, Д. Рашкофф та
ін.
У Росії та Україні, де сам термін з’явився відносно недавно, впродовж
багатьох років цю проблему досліджували представники семіотики, мовознавства,
психології (М. Бахтін, Ю. Тинянов, Л. Виготський, Ю. Лотман, В. Біблер, В.
Міхалковіч, М. Ямпольський, А. Якимович та ін.).
Основний аспект вітчизняних досліджень радянської епохи (мистецтвознавців,
культурологів, соціологів) був пов’язаний з критикою "елітарної" та
"масової" культур, специфікою їх функціонування в суспільстві (В.
Баскаков, Є. Вейцман, Б. Єрасов, А. Єремєєв, М. Каган, Л. Коган, А. Кармін, Г.
Капралов, Є. Карцев, А. Кукаркін, К. Разлогов, Р. Соболєв, С. Фрейліх, Ю.
Фохт-Бабушкін, Н.Хренов та ін ).
В останнє десятиліття в умовах пострадянського простору з’явилося чимало змістовних
робіт, які досліджують непрості шляхи інформатизації суспільства, взаємини
медіа та влади, вплив медіакуль- тури на особистість (А. Андрєєв, О. Астаф’єва,
А. Грабельніков, Л. Закс, Я. Засурский, М. Жабський, С.Кара-Мурза , Н.
Кирилова, М. Ковальова, С. Кропотов, Г. Мельник, О. Мухін, А. Панарін, С. Пен-
зін, Г. Полічко, Г. Почепцов, К. Разлогов, В. Савчуа, А. Федоров, А. Шариков та
ін.).
На думку російського дослідника
В.А.Возчикова [2], домінуючою культурою інформаційного суспільства,
котра переймається діяльністю традиційних і електронних засобів масової
інформації, що відтворюють соціокультурну картину світу за допомогою словесних,
звукових і візуальних образів, є медіакультура. Вона - культура-універсум, що
увібрала в себе функціональне розмаїття масової, народної, елітарної культур та
їх модифікацій, онтологічно вкорінена в життєдіяльність людини;
культура-метаповідомлення про світогляд людства на певному етапі його існування
[2, 17]. Дослідник дає цьому феноменові докладну й всебічну характеристику,
значно доповнює й поглиблює формулювання інших дослідників, що були
запропоновані раніше.
На культурологічну теорію орієнтована й докторська дисертація Н.Кирилової
[3], в якій йдеться про роль медіакультури „як посередника між владою й
суспільством, соціумом і особистістю, як інтегратора нового медіасередовища».
При цьому докладно аналізуються функції й моделі медіакультури, правові основи
медійного менеджменту й проблеми медіаосвіти як фактора соціалізації
особистості.
Лазарєва Л.М. у статті «Медіакультура та її функції» визначає поняття медіа
культури, звертає увагу як на позитивні, так і на негативні сторони впливу
медіакультури на сучасне суспільство.
Останні дослідження та публікації показали, що більшу увагу треба приділити
рекомендаціям щодо формуванню медіакультури у навчальному закладі.
Мета статті. Визначення основних аспекти формування медіа культури у
школярів та шляхи впровадження медіакультури до освітнього процесу.
Виклад основного матеріалу.
Медіа (від латинського "media", "medium" - засіб,
посередник) - це термін XX століття, спочатку введений для позначення феномена
"масової культури", "масової комунікації" ("mass
culture", "mass media", "mass communication"). Термін
"медіа" (media) одним з перших почав використовувати М. Маклюен,
застосовуючи його в контексті досліджень для позначення різних засобів комунікації.
Термін "масова комунікація" вживається для позначення різних явищ,
таких як процес передачі та поширення інформації на масову аудиторію,
безпосередньо інформації, засобів масової комунікації. Проблема неоднозначності
цих визначень усвідомлюється вже достатньо давно. Ще у 1967 році на зустрічі
соціологів у м. Кяеріку, на якій обговорювались проблеми масової комунікації,
була зроблена спроба прийняти спільне рішення - розуміти під масовою
комунікацією соціальний процес поділу інформації у суспільстві засобами преси,
радіо, телебачення тощо. Для позначення змісту комунікації було запропоновано
користуватися терміном "соціальна інформація", а інститути
розповсюдження комунікації позначити як "засоби масової інформації".
Що стосується поняття "медіакультура", то це частина сучасної
культурологічної науки, введена для позначення особливого типу культури
інформаційного суспільства, що є посередником між суспільством і державою,
соціумом і владою.
Термін «медіакультури» можна пояснити двома значеннями: 1) сукупність
матеріальних інтелектуальних цінностей у сфері медіа; 2) система рівнів
розвитку особистості людини, здатної сприймати, аналізувати, оцінювати
медіатекст, займатися медіатворчістю, засвоювати нові знання у галузі медіа.
Основного значення набуває проблема розвитку медіаграмотності школярів, яка є
комплексом базових знань, умінь та навчиок, набутих у процесі медіаосвіти і
забезпечують стартові можливості особистості до подальшого розвитку в галузі
медіакультури.
До числа таких знань і умінь відносять: культура спілкування з віртуальною
медіа реальністю, творчі та комунікативні здібності, критичне мислення, вміння
повноцінного сприйняття, інтерпретації, аналізу та оцінки медіатекстів,
самовираження за допомогою медіатехніки. До критеріїв медіакультури можна
віднести: вміння адекватно формулювати свою потребу в
інформації; вміння ефективно здійснювати пошук потрібної
інформації; вміння адекватно переробляти інформацію і створювати
нову; вміння адекватно відбирати і оцінювати інформацію; наявність
комп'ютерної грамотності.
Формувати медіакультуру необхідно на
уроках та в позаурочний час. Учитель повинен використовувати в навчальних цілях
всі засоби масової інформації (мас-медіа): радіо, телебачення, газети, журнали,
тощо Головне - навчити відрізняти
корисну, якісну інформацію від шкідливої. Всі джерела мас-медіа вимагають
критичного ставлення. Сучасна система освіти покликана формувати вміння
вчитися, здобувати інформацію. У цих умовах особливого значення набуває
інформатизація освіти та підвищення інформаційної культури особистості, яка, на
думку Федорова А.В. і Челишева І.В., розглядається як «складова частина
загальнолюдської культури, що є сукупність стійких навичок і постійного
ефективного застосування інформаційних технологій.
Формування медіакультури засноване на ряді компонентів. Перший компонент -
досвід. Чим більше у нас досвіду контактів з медіа і з реальним світом, тим
більше наш потенціал для розвитку більш високого рівня. Другий компонент - уміння у сфері медіа. Третій компонент –
дозрівання, готовність до самоосвіти.
Максимальний досвід контактів з медіа, у школярів можна сформувати шляхом
активного використання інформаційних технологій під час уроків та у позаурочній діяльності.
Наприклад, застосування вчителем авторських комп'ютерних презентацій,
електронних підручників, інтернет-технологій., Створення за допомогою
використання медіатехнологій у позаурочній діяльності, участь в
інтернет-спільнотах, відкритого інформаційного простору. Формування умінь у
сфері медіа найкращим способом досягається шляхом проблемного колективного
обговорення та рецензування медіатекстів (статей, радіопередач, фільмів,
телепередач, кліпів, комп'ютерних ігор, сайтів мережі Інтернет і т.д.):
зіставлення та обговорення кінофільмів, статей, книг; підготовка рефератів,
присвячених проблемам медіакультури; усні колективні обговорення медіатекстів.
Проектна діяльність передбачає використання дослідницьких, пошукових методів,
методів вирішення проблем, орієнтованих на самостійну діяльність учнів. Найбільша
ефективність при роботі над проектом досягається тоді, коли знайдено рішення нехай
невеликої, але якоїсь певної проблеми. Вирішення цієї проблеми має передбачати
вміння інтегрувати інформацію рецензувати, вміння відбирати і застосовувати
знання з різних галузей науки, техніки, технології, творчих областей і
мас-медіа.
Висновки. Медіакультури учнів залежить від професійної
медіакомпетентності вчителя. Роль вчителя у вирішенні питань полягає в
консультаціях з технічних та правових питань. Школа має привчати дитину мислити
не тільки критично, але й культурно. Дитина може за допомогою комп'ютера або
мобільного телефону не тільки отримувати інформацію на будь-якій мові і в
будь-який час, а й здійснювати реальний діалог з людьми та організаціями різних
континентів, розміщувати тексти в Інтернеті, створюючи свої сайти. Медіазасоби
також збільшують вільний час учня, який він починає заповнювати такими проявами
медіакультури, як комп'ютерні ігри, телешоу, чати Інтернет. Для того, щоб не
було ситуації, при якій не замислюючись, не аналізуючи, підліток вбирав
інформацію, вступав у діалог з людьми, залишаючись при цьому наодинці з самим
собою, необхідне формування медіакультури. Учитель може і повинен надавати
всіляку підтримку творчим починанням школярів, організовувати групи однодумців,
ненав'язливо вчити своїх учнів медіакультури, бути посередником між
медіасередовища та учнями, тим самим сприяти розвитку творчої особистості,
затребуваною сучасним суспільством.
Список літератури
1. Бакулев Г.П. Новые медиа: теория и практика. - Москва:
Изд-во КЛМ, 2008.
2.
Возчиков
В.А. Философия образования и медиакультура информационного общества: Автореф.
дис. докт. филос. наук. – СПб, 2007.
3.
Кириллова
Н.Б. Медиакультура как интегратор среды социальной модернизации: Автореф. дис.
… докт. культурлогии. – М., 2005.
4.
Короченский
А.П. Медиакритика в теории и практике журналистики: Автореф. дис. … д-ра филол.
наук. - СПб, 2003.
5.
Потятинник
Борис. Масова журналістська освіта – а чому б ні? // МедіаКритика:
Щоквартальний дайджест електронного журналу. - Львів: ЗУМЦНЖ, 2005. – Ч.10. –
С.7-10.
6.
Онкович
Г. В. Використання інтегрованого простору знань у навчальному процесі засобами
медіа освіти // Журналістика, філологія та медіаосвіта: Збірник наукових
доповідей, у 2-х томах. – Т.2. – Полтава: Освіта, 2009. –С.252 – 255.
7.
Різун
В.В. Журналістська освіта та наука в контексті нових змін в освітній і науковій
галузях // Українська журналістика: умови функціонування та перспективи
розвитку: Зб. наук. пр./ МОН України. Черкаський нац. ун-т ім. Б.Хмельницького;
Відп. ред.: С.М.Квіт, Т.Г.Бондеренко. – Черкаси, 2007. – 528. – С.61-65.
8.
Робак
Володимир. До питання про розвиток медіапедагогіки у Німеччині // Другий
український педагогічний конгрес: Збірник матеріалів конгресу. – Львів: ТзОВ
Камула, 2006. – С.275 – 286.
9.
Стрижкова
Г.М., Астафьева Н.Е., Филатьева Л.В., Юрова Л.Л. Интегрированный подход при
моделировании процесса личностно-ориентированного обучения в системе повышения
квалификации // Материалы научно-практической конференции "Всероссийский
августовский педагогический совет". 2000. http://pedsovet.alledu.ru/.
10.
Чемерис
І.М. Медіаосвіта за кордоном: теорії медіаосвіти та коротка історія розвитку //
Вища освіта України, 2006. – № 3. – С.104 – 108.
Немає коментарів:
Дописати коментар